Кінець ери медіа компаній у відносинах із кабельними операторами

«Спитайте у свого кабельного оператора  чи побачите нас після нового року».

З таким масовими  зверненням наприкінці 2016 року звертались до глядачів ефірні канали ICTV,   Новий канал, СТБ, 1+1 та інші.

Причиною певного  побоювання найкрупніших українських медіа холдингів став Закон України від 06 жовтня 2016 року № 1663-VIII, який виключає обов’язкову їх присутність  в так званій «універсальній програмній послузі» (УПП), яка протягом багатьох років  була запорукою безплатного для ефірних каналів розміщення їх контенту в кабельних мережах провайдерів програмної послуги по всій Україні. Не маючи ніякої комерційної вигоди, за рахунок власних втрат та обмежень, провайдери відповідно до власних ліцензій повинні були забезпечувати доступ ефірним  каналам  до громадян України, а також створювати цим каналам можливість отримувати надприбутки від реклами, не отримуючи при цьому ЖОДНОЇ компенсації для себе за витрати на обслуговування кабельних мереж, придбання таких ліцензій та виплату авторської винагороди за кабельну ретрансляцію.

Саме цей останній факт може також бути однією із основних причин та юридичних і моральних підстав для відмови ефірним каналам з боку провайдерів програмної послуги. Намагаючись навіть отримати кошти від провайдерів (деякі канали анонсують свої пропозиції на рівні 85 копійок за 1 абонента, як плату за використання своїх програм телепередач), ефірні телеканали НІКОЛИ не мали повного та виключного пакету прав на кабельну ретрансляцію всіх аудіовізуальних творів, а досить часто навіть не сплачували авторську винагороду, передбачену не лише Законом України «Про авторське право і суміжні права», а також і нормами міжнародних конвенцій та європейських директив щодо регулювання відносин в сфері телекомунікацій, на які сьогодні намагаються посилатись самі.

Про що мова? І яка вона друга сторона медалі?

Історична довідка: у 2012 році на ринок  України вийшла міжнародна організація в сфері колективного управління аудіовізуальними правами AGICOA (штаб-квартира Женева, Швейцарія), яка була заснована Американською асоціацією кінокомпаній МРАА (об’єднала всі існуючі голлівудські кіностудії США), що є власниками всього надбання Голівуду (фільмів, які в українському законодавстві є аудіовізуальними творами). Основне завдання AGICOA, яка вже працювала майже 20 років у 42 країнах світу, було отримання винагороди (роялті) для правовласників за використання їх аудіовізуальних творів в кабельних мережах України. Потенційний ринок таких виплат у 2012 році складав майже 150 млн. грн. І коли партнер  та повірений AGICOA в Україні – організація колективного управління Асоціація з управління аудіовізуальними правами «АРМА-Україна» звернулась із даними вимогами до провайдерів програмної послуги, таких як ВОЛЯ, Ланет, Тріолан та ін., а також до всіх профільних асоціацій кабельних провайдерів – майже всі вони вказали, що ефірні канали в договорах з ними або в усній формі гарантували про наявність відповідних прав або вже здійснених виплат за кабельну ретрансляцію аудіовізуальних творів.

На звернення до ефірних каналів щодо підтвердження таких прав та відповідних виплат  «АРМА-Україна» отримала відповіді про неможливість у зв’язку із комерційною таємницею надати таку інформацію, або про те, що такі виплати повинні робити  саме провайдери, або роялті вже отримують інші організації колективного управління.

Не відреагували, або зробили це спеціально,  ефірні канали і на ті документи та  Декларації від голлівудських  кінокомпаній, які були видані «АРМА-Україна» і в яких було зазначено про відсутність повноважень у будь-яких інших третіх осіб передавати права на кабельну ретрансляцію в Україні та отримувати за це кошти.

А перевіряючи наявність виплат іншим організаціям колективного управління, на які вказували ефірні канали, зокрема  Державному підприємству «УААСП», «АРМА-Україна» отримала відповідь про те, що за використання саме аудіовізуальних творів кошти від ефірних каналів ніколи не отримувались. Так само, як не отримувались вони і для аудіовізуальних авторів у вигляді справедливої авторської винагороди за використання їх прав під час ефірного мовлення, що може бути підтверджено єдиною в Україні організацією колективного управління, яка представляє саме аудіовізуальних авторів – «СІНЕМА», яка до цього ще й є членом міжнародної конфедерації авторських товариств СИЗАК.

На противагу – провайдери програмної послуги були вимушені сплачувати  власним коштом винагороду (роялті) за кабельну ретрансляцію аудіовізуальних творів, присутніх в програмах телепередач ефірних телеканалів.

Вся необхідна документація та підтвердження щодо всього вище написаного може бути опублікована та надана всім зацікавленим особам.

Тепер щодо юридичної сторони та фактичних обставин в цій ситуації:

«Аудіовізуальний твір – це частина телерадіопрограми, що є  об’єктом авторського права…» (стаття 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»).

Чи створений, наприклад, аудіовізуальний твір (фільм) «Пятий елемент» чи «Лас Вегас», що йде в ефірі каналу ICTV цим каналом? Чи є цей канал його власником? Звісно НІ!

А скільки таких фільмів йде в ефірі телеканалів після 20.00?

А скільки рекламних блоків, які переривають  такі фільми по 3 та більше разів, порушуючи норми законодавства про рекламу, телебачення і радіомовлення, задля власних надприбутків?

І чому, в такому разі, не отримують свою винагороду автори і правовласники цих творів, а провайдери програмної послуги повинні сплачувати за ефірні телеканали не лише авторську винагороду, а й витрачати власні кошти на обслуговування та утримання кабельних мереж, які  ефірні канали НІКОЛИ не будували?

Чи є моральне право, а лише про нього може йти мова після прийняття Закону  № 1663, у ефірних телеканалів примушувати провайдерів програмної послуги ретранслювати їх програми телепередач в кабельних мережах та вимагати навіть сплати за це. А можливо навпаки - саме провайдери повинні отримати компенсацію за використання власних мереж та за сплату авторської винагороди?

До вирішення цього питання не повинні бути залучені пересічні громадяни, воно повинно вирішуватись на рівні уряду, що забезпечує дотримання та виконання Угоди про Асоціацію з ЄС, Посольства США, яке завжди порушувало  питання захисту інтелектуальної власності, та із залученням профільних асоціацій кабельних провайдерів і організацій колективного управління, які працюють в аудіовізуальній сфері.

 

Роман Семешко,

Виконавчий директор Асоціації з управління аудіовізуальними правами «АРМА-Україна», головний державний інспектор з питань інтелектуальної власності Державної служби інтелектуальної власності України (2002-2011 роки), професіонал в сфері інтелектуальної власності